Каліка з острова Інішмаан

П’єса «КАЛІКА З ОСТРОВУ ІНІШМААН» була вперше виконана Королівським Національним Театром у Театрі Коттесло, Лондон, 7 січня 1997 року.

«Гадаю, кожна людина хоч раз у житті мріяла про те, щоб виїхати кудись у «теплі краї», у свій «Голлівуд», у своє Ельдорадо... Щиро вірячи, що там, в іншому місці, все буде інакше, все буде добре... і там, в іншому місці, з іншими людьми вона обов'язково буде щасливою!

Ми всі хочемо кохати і бути коханими. Напевно, це головна потреба людини. І у кожного свій шлях до розуміння того, що насамперед необхідно прийняти і полюбити себе... таким, який ти є. І тоді, можливо, ти поглянеш на навколишній світ по-іншому.

Історія Каліки Біллі, на мій погляд, саме про це – про пошук відповіді на головне питання у житті: «Хто я? Навіщо я живу?». І коли людина знаходить відповідь на це питання, вона знаходить головне – сенс життя. Часом за це знання доводиться платити дуже високу ціну.

«У житті кожного хлопця настає момент, коли він повинен взяти долю у свої руки, спробувати щось зробити. І навіть коли він знає, що у нього один шанс на мільйон, він все ж таки повинен його використовувати, інакше для чого взагалі жити?» – так говорить Каліка Біллі.

П'єси Макдонаха для мене цікаві тим, що вони, незважаючи на те, що дійові особи в них переважно ірландці, не мають національних кордонів.

Історії Макдонаха про людей і для людей: про те, що близько і зрозуміло кожній людині. Мені здається, не лише ірландці знають, як болить душа від самотності...

Незважаючи на зовнішню жорсткість, відчувається, що Макдонах любить своїх персонажів, любить людей. Він вірить: коли людство опиниться на краю прірви, в останній момент спрацює якийсь механізм, що розбудить у людині її людську сутність – здатність любити, співпереживати.

У цій вірі я його щиро підтримую». – Кирило Кашліков