Зрада, горілка та душевна негода: оповідання Чехова несподівано переносяться на театральну сцену. (переклад)

У сценічному втіленні оповідань Чехова Майкл Білінгттон спостерігав за тим, як автор створює їдкий портрет російського характеру, не залишаючи осторонь ані сп’янілих рибалок, ані зрадливих дружин.

Беручи до уваги похмурість новин, які надходять з України, знайомство з коротким сезоном сучасної української культури у лондонському театрі Сейнт Джеймс було приємною несподіванкою. У програмі сезону представлені фільми, виставка фотографій, але у центрі уваги опинилися чотири п’єси з репертуару Київського національного академічного театру ім. Лесі Українки.

Я зміг потрапити на «Дрібниці Життя» - інсценізацію п’яти ранніх Чеховських оповідань. П’єса поставлена з простою ефективністю  за участю 12 талановитих акторів та трьох музикантів, але під час вистави я лише іноді відчував натяки на Чеховську зрілу велич.

Обрані оповідання були взяті зі збірки «Строкаті оповідання», опублікованої у 1886 році та укладеної з коротких нарисів й оповіднань, написаних для літературних часописів. Один із критиків того часу зазначав: «Пан Чехов - немов вичавлений лимон, - на нього неминуче чекає смерть під парканом, у повному забутті», образа, яку Чехов ніколи не пробачив. І хоча оповідання кращі, ніж про них писав вищезгаданий критик, вони не відображають тієї майстерності, вишуканості та музичності так притаманних чудовим пізнім роботам Чехова на зразок «Дами з собачкою», «Архієрея», «Чорного монаха» - оповідання, можливо, менш знані, ніж ті чотири, на яких тримається сучасна репутація Чехова.

У п’яти етюдах, презентованих українцями російською мовою з аудіоперекладом на англійську, можна було побачити ледь вловимі натяки на пізнього Чехова. Наприклад, в етюді під назвою «Довгий язик» чоловік у літах, вислухавши розповідь своєї молодої дружини про її романтичні пригоди під час відпустки, понуро проголошує: «Якщо не хочете залишитися наодинці, не одружуйтеся». Чеховське їдке бачення російського характеру проглядається і в «Дочці альбіону», де сп’янілі рибалки безсоромно знущаються та принижують строгу англійську гувернантку.

Але найкращий із п’яти, напевно, - «Гаманець», у якому три збіднілі актори несподівано натраплять на велику суму грошей, змовляються одне проти одного і, зрештою, гинуть. Оповідання дуже схоже на історію, використану Чосером у «Продавці індульгенцій», що наводить на думку, що ця народна легенда є спільною для багатьох культур.

Я радий, що мав нагоду побачити виставу Михайла Резніковича та здорову прагматичність, яку часто можна спостерігати в слов’янських театрах. Я також був заворожений постійним поверненням Чехова до теми ненаситної спраги росіян до горілки: в одному з етюдів театральна зірка з нетерпінням очікує освічення від молодого комічного актора задля того лише, щоб дізнатися: все, чого він найбільше жадає, – це ковток горілки. Однак, якщо ви дійсно хочете познайомитися із найкращими роботами Чехова, зверніться до збірок майстерно виписаних пізніших оповідань, що, здається, вміщають у собі весь можливий людський досвід.