My Mocking Happiness (переклад)

От би глянцева програмка подій проекту «Культура України сьогодні» у театрі Сент Джеймс містила біографії акторів! Наприклад, один з трьох артистів, задіяних у «Моєму насмішкуватому щасті» запросто міг би бути знайомим з Немировичем-Данченко – засновником (разом зі Станіславським) Московського художнього театру – МХАТу - з легко впізнаваним символом – чайкою на емблемі.

У 1943 році Немирович-Данченко заснував школу-студію МХАТ. Микола Рушковський, що виконує роль брата Чехова - Олександра, саме її закінчив у 1952 році. А Ольга Кніппер - дружина Чехова померла у 1959 році.

Ролі Чехова та його дружини Ольги Кніппер у п’єсі за листами Чехова 1884-1904 років, що була написана Леонідом Малюгіним у 1965 році, виконують 74-річний В’ячеслав Єзепов та 78-річна Лариса Кадочнікова. В рамках проекту можна побачити її молодою красунею у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1964 р.).

Схожа за структурою на п’єсу Джерома Кілті «Любий брехун», «Насмішкувате моє щастя» в репертуарі Національного академічного театру російського драми ім. Лесі Українки вже понад п’ятдесят років. Перша репліка п’єси: «Навіщо ж він помер?» І ось він виходить - згорблений, постарівший, немічний, ніби тільки-но повернувся з мертвих, проте безсмертний. Важко повірити, що Чехову було лише 44, коли він у 1904 році пішов з життя.

Листи Чехова – безтурботні та глибокі роздуми над життям, людьми та мистецтвом,  адресовані братові, дружині, сестрі, Горькому та сповненій життя Ліці Мізіновій (у виконані молодої української актриси Наталі Долі) – прототипу чеховської Ніни у «Чайці» - з легкістью переплітаються з цитатами з його п’єс. Тут життя наслідує мистецтво, а мистецтво – життя в той самий час, коли він (Чехов) Вершинін, а Ольга – Маша.

Декорація представляє собою орган із берез (сценографія Давида Боровського). На його тлі вібувається те, що режисер Михайло Резнікович (у постановці також були задіяні помічники режисера Ірина Барковська та Леонід Остропольський) називає еволюцією чеховської внутрішньої особистої драми, розіграної камерним квартетом.

Його успіхи та невдачі, його ризикована подорож до поселення каторжників на Сахаліні («Бажання служити суспільному благу повинно стати – обов’язково – потребою душі, умовою особистого щастя»). Його туга за Москвою в Ялті, його жорсткокий флірт з Мізіновою (в амурних справах він слизький, наче в’юн), його занепокоїння, влучні спостереження, іронічні коментарі, цитати, що розважили, коментарі з приводу власних п’єс та описи епізодів з реального життя – усе це вкладено у сто хвилин без антракту.

Мінімальна кількість реквізиту: парасольки, кайдани каторжників, чорні стільці, стіл, капелюх, пальто,  пенсне та білий шпитальний візок, що ввозиться та вивозиться братом у передчутті чергового загострення туберкульозу.

Та й чи потрібно багато реквізиту? Пітер Брук у своїй постановці чеховських листів до дружини 1899-1904 років під назвою Ta Main Dans la Mienne  (буквальний переклад «Я беру твою руку в свою») на сцені Барбікан Піт (Barbican Pit – мала, на 150 місць сцена лондонського мистецького центру «Барбікан») у 2015 році з Мішель Піколі та Наташою Перрі, використав лише тьмяне світло у засланому килимами порожньому просторі. 

Усе залежить від разої здатності пам’яті – невмираючої пам’яті – ось, власне,  про що мова. Мені би хотілось побачити Наталю Долю у ролі однієї з чеховських героїнь: сьогодні ввечері на мою думку були чудові проби на роль Ніни. «Я кохаю вас пристрасно, наче тигр…», - говорить він.

Кадочнікова – норовита Ольга, актриса до останньої волосинки, нагадує пізню Корал Браун; Рушковський постійно з келихом у руці, похитуючись та ковтаючи звуки в образі  непоміркованого Олександра; та м’який голос Єзепова, який, вочевидь, прожив поруч з Чеховим багато років. Щасливчик. «Недобре, насмішкувате моє щастя!»

Українські та російські емігранти були в захваті, та і як не любити чеховський aperçus? Лише заплющ очі та слухай цих привидів із минулих століть. «Вони залишають нас… Ми зостаємося одні, аби почати наше життя спочатку. Треба жити…»

«Ти питаєш, що таке життя?.. Це все одно що спитати, що таке морква. Морква і є морква, а більш нічого невідомо…» «Був у мене Лев Толстой. Мы довго говорили про безсмертя. А коли він пішов, у мене знову почалося кровохаркання». «Я не вірю в нашу інтелігенцію – лицемірну, ліниву… Я вірю в окремих людей». «Якщо боїтеся самотності – не одружуйтеся».

Навіть мій супутник, що не володіє російською і має досить поверхові знання про Чехова (здебільшого – від мене), впізнавав чимало цитат та жартів під час цього забавного епістолярного читання. Чула, що переклад через навушники був вдалим.