Life’s Little Nothings – St James Theatre, London (переклад)

Традиційно «м’юзік-хол» асоціюється в пізньою вікторіанською/едвардіанською Британією; фактично - це англійська форма розваги, особливо притаманна виконавцям з лондонського іст-енду (театральна спільнота східної частини Лондона). Власне через те було доволі дивним побачити російський водевіль, поставлений за короткими оповіданнями Чехова, але ще дивнішим видається той факт, що це поєднання  Чехова та традиції «м’юзік-холу» спрацювало. Вистава складається з п’яти міні епізодів, кожен з яких виокремлює якусь життєву ситуацію чи філософську думку.  Епізоди прикрашені короткими пісеними заставками – і усе це пронизане достатньою кількістю комедійності, аби розважати публіку протягом дев’яносто хвилин.          

Перший епізод «Дочь Альбиона», у якому три герої рибалять на маленькому причалі, двоє російських чоловіків, що розпивають горілку, та англійка, яка не розуміє російської і над якою сміються чоловіки.  У сюжеті є легковажність, що викликає посмішку та певні риси «В очікуванні Годо» - власне те, що чоловіки постійно говорять, якби кудись піти, але при цьому не рухаються з місця. Другий епізод – «Длинный язык» розповідає історію дружини, що повернулась із подорожі та розповідає своєму чоловікові безкінечні історії про свої прогулянки та романтичні походеньки,  які врешті-решт починають дратувати її чолвіка. Віктор Альдошин та Анна Гринчак передають своїх героїв максимально точно, створюючи образ випадкової та одинокої пари, після чого чоловік проголошує в  адуторію свій вердикт: «Женишься по любви, или не по любви, – результат один. Жениться не нужно, потому что скучно…»

«Обыватели» - третій сюжет, дія якого відбувається у домі чоловіка середнього класу, який жаліється на ледачих сусідів, що мають більший наділ землі, але своєю бездіяльністю тільки марнують його. Під час розмови, його товариш намагається розпрощатися та піти у справах, але постійно затримується. Наступний у черзі - «Комик»,  у якому природжена актриса, чудово зіграна Оленою Червоненко, очікує, що її ніби-то шанувальник освіччиться їй. Вона дозволяє розгулятися своїй уяві, переконує себе у тому, що і він їй теж подобається та навіть припускає можливість швидкого шлюбу.  Завершує постановку уривок про жадобу. Зіграний акторами з використанням частково пантоміми, рухів та діалогів, епізод розповідає про трьох зубожілих акторів, які знайшли гаманець та  переможені власною жадобою  фабрикують план про те, як позбутися одне одного, аби отримати більшу долю.

Епізоди з‘єднані між собою дуже добре виконаними російськими піснями, але які, можливо, мають меньше смислове наповнення, аніж самі історії.  У  цих інтерлюдіях також використовується сцена, у якій виконавиця пісень постійно вибачається перед ніби-то дружиною одного із своїх прихильників за те, що приймала від нього ніби-то лише солодощі – мені не зовсім було зрозуміло, про що та до чого тут цей епізод, але іноді дія на сцені заглушала переклад, тому з легкістю можно було упустити якісь ключові моменти.  Декорації Олена Дробної відтворюють приємну атмосферу старих «м‘юзік холів»;  дерев‘яний променад із сходами, узвдож якого розташовані вуличні ліхтарі у стилі дев‘ятнадцятого століття, допомагає надати водевільного настрою постановці. Варто відмітити і костюми, що добре передають клас та характер образів.

«Мелочи жизни» - на диво безтурботна, легка інтерпретація чеховських оповідань, які майстерно об‘єднані розумінням того, що принаймні один з героїв епізоду прагне опинитися в іншому місці.  Добре підібрані оповіді змушують нас замислитися над уявленнями про такі буденні речі, як любов, дружба, шлюб та зрада.  Режисер Кирил Кашліков влучно запозичує англійську традицію «м’юзік-холу» і, поєднуючи її із Чеховим, знаходить свіжий підхід подачі ідей автора абсолютно новій аудиторії.