Один за всіх

Актор Національного театру ім. Лесі Українки Юрій Яковлєв написав, поставив і зіграв власну моновиставу

Жанр сповідальної автобіографії, прочитаної зі сцени, свого часу став вельми популярним завдяки Євгенові Гришковцю. Виявилося, що подробиці чийогось дитинства, дорослішання, становлення особистості, які розказано довірливо, інтимно, без театральних ефектів, хвилюють глядачів своєю упізнаваністю. Наважившись на подібний експеримент, Юрій Яковлєв не помилився — прем’єру вистави «Всі ми родом із дитинства» глядачі сприймали дуже тепло.

Багаторічна практика Театру російської драми щосезону влаштовувати покази самостійних робіт артистів продовжує давати свої плоди. І хоча таким чином керівництво передусім ставить за мету розкрити потенціал акторів, щоб в подальшому знати, хто на що здатен, майже кожного року кілька показів виявляються достойними потрапити до репертуару. Здебільшого такі постановки потім допрацьовують режисери, художники, композитори, і вони поповнюють арсенал на малих майданчиках — «Новій сцені» та «Сцені під дахом». Так народилися вже добре знайомі глядачам «Дрібниці життя», «Варшавська мелодія», «Двоє, не рахуючи собаки», «Страждання юного Вертера» та інші.

Відмінність нової вистави «Всі ми родом із дитинства» полягає в тому, що актор вирішив не вдаватися до відомої вже драматургії, написавши власну історію. Більш того — історію власного життя. «Всі ми родом із дитинства» — напіввистава-напіврозмова за кухонним столом. Юрій Яковлєв виступає часом як оповідач, що розказує щиро, наче близьким друзям, кумедні та хвилюючі життєві історії, а часом — як актор, котрий входить в образ і грає діалоги, матеріалізує своє ліричне «я».

Ця історія позбавлена сюжету. Це — низка самодостатніх споминів. Однак Ю. Яковлєв як людина, не позбавлена літературних здібностей, відшукав спосіб їхньої організації. Головна ідея вистави криється у назві. Поринаючи у спогади, актор намагається встановити, як дорослішає людина, в які моменти свого життя прощається з дитинством. Тут і захоплення хокеєм, і перша закоханість в однокласницю, і шкільна дискотека, і збір макулатури, щоб мати можливість роздобути тритомник Олександра Дюма, і майже ритуальний процес — ліплення пельменів усією родиною... Живі та промовисті подробиці, віднайдені автором, викликають безліч асоціацій, а шлягери, що лунають у виставі, змушують поринути у власні спомини. Але ностальгія виникає не тільки у ровесників Юрія Яковлєва. Змінюються часи — кумири, забавки, а самовідчуття у кожного з нас схожі. І в процесі дорослішання ми стикаємося з радощами і зрадами, відважуємося на подвиги і встановлення справедливості... і може, саме в такі моменти людина прощається з дитинством. І питання тут у тому, що саме з дитинства ти візьмеш з собою в доросле життя...

— Своєю виставою я хочу сказати людям, що треба частіше пригадувати хороше, добре, яскраве та веселе, — ділиться Юрій ЯКОВЛЄВ. — У дитинстві, в юності у нас закладається найкраще і найпотрібніше в житті — дружба, доброта, чуйність, здатність любити, і лише за допомогою цього можна зробити світ добрішим! А найперше — самому стати кращим теж.