У пошуках власного щастя

Поставив виставу заслужений артист України Євген Лунченко. Театралам він запам’ятався за ролями у виставах «Пасажир без багажу» (Метр Юспар), «Олександр Вертинський. Бал Господень…» (Вертинський), «Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» (витончений Пан) та багатьма іншими, в яких створив яскраві і життєві образи.

Поруч з цікавими ролями Євген все частіше звертається до режисури. Наділений тонким почуттям гумору разом зі своїм колегою по сцені, народним артистом України Сергієм Озіряним він підготував кілька театральних капусників, а згодом — дві великі програми, присвячені ювілеям рідного театру.

2016 року поставив свою першу повноцінну виставу — «Вітер шумить у тополях» за п’єсою Жеральда Сіблейраса. Ця історія — своєрідна сага про трьох літніх чоловіків, які пройшли війну. Вони доживають свій вік в богадільні, при цьому зберігаючи у собі величезну любов до життя, один до одного, бажання рухатися до заповітної мрії, почуття гумору і непохитність перед труднощами.

На постановку «Безіменної зірки» його надихнув однойменний фільм, який сорок років тому зняв Михайло Козаков. Але Євген вирішив не копіювати побачене, а створити власну історію про людей, які намагаються знайти своє щастя.

За сюжетом твору однієї весняної ночі в заштатному провінційному містечку Румунії несподівано зупинився столичний експрес-потяг, який завжди проходив повз. У потягу їхала надзвичайна пасажирка, в якої не виявилось квитка. Волею долі на тому ж вокзалі опинився молодий чоловік, талановитий вчитель космографії, який забіг до начальника вокзалу забрати довгоочікувану книжку. Певно тієї ночі зірки зійшлися, аби ці двоє зустрілися! Вона — Мона, доглянута красуня, у чарівній вечірній сукні, напарфумлена та вишукана. Він — Марін Мірою — романтичний філософ, з чарівною посмішкою та вмінням захопити співбесідника своєю наукою. Так, цієї ночі зірки зробили свою справу, все склалося як найкраще!..

Та чи дійсно все так добре, адже невідомо що буде наступного ранку. Чи вдасться закоханим зберегти свої почуття? На чию користь Мона зробить свій вибір, що і хто буде керувати нею? З чим залишиться Марін Мірою? Адже за його словами: «Жодна зірка ніколи не відхиляється і ніколи не зупиняється на своєму шляху». Глядачі намагаються знайти відповіді на споконвічні запитання разом з героями вистави «Безіменна зірка». Всі події вистави відбуваються менш ніж за одну добу, але за цей час кожен персонаж встигає прожити ціле життя…

Ця вистава була самостійною роботою Євгена Лунченка і всіх задіяних у виставі акторів. Свої репетиції вони проводили у вільний від основних репетицій час. На перших репетиціях був художній керівник театру, народний артист України Михайло Резнікович, він дав режисерові та акторам багато цінних порад, які були використані під час підготовки вистави. Творчу працю перервала війна. Але вже згодом саме робота над цією постановкою стала тим рятівним колом, яке повернуло акторів до повноцінного життя. Вирішили перекласти виставу українською мовою, отож, багато що довелося починати спочатку. Однак творча команда на відмінно впоралася з цим завданням.

Багато хто з глядачів після перегляду вистави зазначав, що саме таких постановок сьогодні не вистачає у наш час. Тут гармонійно переплелися талановита акторська гра, режисура, сценографія, костюми та хореографія з візуальними ефектами.

Образ Мони у виставі створила заслужена артистка України Ірина Новак. Їй вдалося прекрасно передати образ світської левиці, часом манірної, десь наївної чи примхливої, а десь — пристрасної. Напевне така гра нікого не залишить байдужим. Вдала знахідка художниці з костюмів Олени Дробної — шовкова біла сукня героїні з шарфом, так само виразна, як і її гра.

Щирим у своїх переживаннях і коханні до Мони виглядає Олексій Поліщук (Маріан Мірою, вчитель космографії).

У харизматичного та талановитого актора Артема Ємцова у цій виставі невелика роль пана Паску. Але він зумів подати образ дуже яскраво. Це людина-феєрія, людина-свято. Образ, завдяки якому спектакль засяяв новими барвами.

Образ суворої класної дами яскраво і незвичайно передала заслужена артистка України Ольга Когут. В її трактуванні ця героїня вийшла у чомусь комічна, в чомусь трагічна, а в чомусь легковажна чи навіть наївна.

Цікаві і гротескні брати Віталій (начальник вокзалу) та Євген (Ікім, Кондуктор, Селянин) Овчарови. Якщо Віталій служить у театрі вже більше п’ятнадцяти років, то Євген значно менше, але вже встиг запам’ятатися глядачам своїми ролями у виставах «Джульєтта і Ромео», «Що трапилося в зоопарку», «Каліка з острова Інішмаан» та ін.

Відразу після виходу на сцену викликає симпатію Станіслав Бобко, який грає вчителя музики Удрю. Він вдало створив образ інтелігентного композитора, композитора-новатора.

А режисер вистави створює образ Гріга. Як зізнався Євген, цей образ ще перебуває у процесі творення. Він не настільки однозначний, як може видатися на перший погляд. Намагається показати з себе циніка, хоча насправді закоханий у Мону і дуже дорожить неї.

Сценографічне рішення та костюми, створені Оленою Дроброною допомагають повірити у достовірність того, що відбувається на сцені. На особливу увагу заслуговує її ідея поєднати книжки та зірки у квартирі Мірою. Музичним оформленням займався сам режисер і музика тут виступає як повноцінний персонаж. А те, що не домовляють герої, за них це роблять їхні рухи (пластичне рішення Ольги Голдис).

Вистава ще перебуває у процесі творення, але те, якими бурхливими оваціями глядачі зустріли перші покази свідчить про те, що режисерська та акторські роботи вдалися. Залишається побажати, аби «Безіменна зірка» надовго увійшла до репертуару театру. А Євгену Лунченку — поставити нову виставу за творами свого улюбленого письменника Миколи Гоголя.