«ЯКЩО ТИ ХОЧ РАЗ ВІДЧУВ МАГІЮ СПЕКТАКЛЮ, ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЦЬОГО НАЗАВЖДИ НЕМОЖЛИВО». ПЕРШЕ ІНТЕРВ’Ю АКТРИСИ ОЛЬГИ ГРИШИНОЇ ПІСЛЯ 11-РІЧНОЇ ПАУЗИ В ТЕАТРІ

Вдень у театрі мені ще бувати не доводилося, тим паче не в глядацькій залі, а в кабінетах на верхніх поверхах, де спектаклі тільки зароджуються на рівні ідей та перших читань. Зустрічаюся я тут з Ольгою Гришиною за кілька днів до вистави «Для домашнього огнища» (драма за кримінальною повістю Івана Франка), в якій актриса зіграла головну роль. Крім контроверсійної теми спектаклю (зокрема, виживання жінки наприкінці ХІХ ст. у Львові, доки її чоловік перебуває на війні у Боснії) обговорюємо також творчий шлях самої актриси, містику в її житті та повернення на сцену Національного академічного театру імені Лесі Українки після перерви в понад 11 років.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Сцена: початок

Зізнаюся: я часто дивлюся інтерв’ю з визначними людьми, де вони діляться особливими історіями свого успіху. У мене такої історії немає. Я давно вирішила бути відвертою з собою: випадковість — моя історія. Класно, що на моєму шляху зустрічалися люди, які підказували, направляли, допомагали, але якогось переломного моменту я не пам`ятаю. Загалом у моїй кар’єрі все відбувалося так, як відбувається в людському житті: одне витікає з іншого. Народилася я у звичайній родині, де тато був інженером, а мама медиком (творчі люди, але не в класичному розумінні цього слова). Мама з дитинства прищеплювала мені любов до мистецтва: ми часто ходили в музеї, театри, оперу; я займалася танцями, активно долучалася до шкільної самодіяльності. Вступила до політехнічного університету на кафедру приладобудування, але вже на другому курсі завдяки знайомим потихеньку пробувала себе у Вільному театрі й до кінця навчального року зрозуміла, що обрана спеціальність мені не до душі. Я пішла з Політеху і після невеликої паузи вступила до театрального університету. Тишком-нишком, аби не дізналися викладачі, поєднувала кінознімання з навчанням і паралельно грала у Вільному. Згодом у моєму житті з’явився Театр імені Лесі Українки, але так склалися обставини, що я була змушена взяти театральну паузу і 11 років знімалася тільки в кіно. Всесвіт наче тримав мене, аби тільки зараз привести сюди.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Містика і закономірність

Усі 11 років я мріяла про театр, але якось не складалося. І питання з театром залишалося для мене відкритим. Та навесні 2022 року я все ж вирішила: час закривати це питання. А вже через день Ольга Вікторівна Гаврилюк зателефонувала мені з пропозицією. Я була шокована: «Як? Чому?»  Якби знала, що Всесвіт працює саме так, вже б давно озвучила своє рішення. Відмовитися шансів не було, бо моє прагнення повернутися до театру було понад усе. «Звісно так!» Олю я знаю давно, і це велике щастя — після такої тривалої паузи потрапити саме в її режисерські руки. Моя зустріч із глядачем відбулася через 11 років. І це неймовірно! У нас вже було кілька вистав, а мені наче постійно замало. Сумую за глядачем: хочеться ще і ще! 

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Театр vs Кіно

І в кіно, і в театрі присутня магія. Але це різні концентрації енергії. У театрі ти постійно живий, в безпосередньому контакті з глядачем. Тут не буває однакових вистав, ніколи не буває повтору. Це справді специфічне місце. Якщо ти спробував магію спектаклю, відмовитися від цього назавжди неможливо. Окреме задоволення — репетиції. Коли вони проходять у взаємній любові, в гарному товаристві, коли ти поринаєш у матеріали, вчишся, тоді відбувається ріст — професійний і особистий.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Культура під час війни

Пам`ятаю, як 22 лютого в мене закінчилися знімання в кіно, 24-го ми готувалися святкувати шапку (вечірка з нагоди завершення проєкту), але сталася не шапка, а велика війна. Майже весь цей час ми з родиною залишалися в Києві, проте знімань півтора року в моєму житті не було. Певні запрошення надходили, але я або відмовлялася, або воно якось не йшло. Я не знала, куди себе приткнути, не знала, чим взагалі мені займатися, не могла читати, дивитися фільми, планувати завтрашній день.

Перші місяці, коли Київ був напівпорожній, ми жили з родиною тут, в театрі. І сталося довгоочікуване квітневе пожвавлення, коли театр покликав глядачів на перші вистави і сюди прийшли люди, мої колеги, друзі, їхні діти. Це надихало і начебто надавало відповідь на запитання: чи доцільний театр під час війни? Ми бачили, що наша робота приносить задоволення і розраду. Я згадувала свого викладача в університеті та його розповіді, як вони з іншими солдатами під час Другої світової війни співали, кохали, жартували. Як на мене, це взагалі нормально для психіки, бо ми всі, як би хто не тримався, скалічені: хтось більше, хтось менше. Наш організм, який переживає тривалий стрес, має балансувати сміхом. Тому критика на кшталт «вони тут бабки заробляють», яка часом доноситься до акторів, відверто кажучи, мене ранить, вона знецінює старання і працю. Але нам пощастило з режисером Ольгою Гаврилюк, яка багато займалася з трупою, проводила тренінги, розмовляла, створювала відповідне емоційне тло, аби ми повністю поринули в атмосферу «Для домашнього огнища».

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Про спектакль

Це повість Івана Франка, написана на основі реальних подій, яку інсценувала Ольга Гаврилюк. Історія справді інтригує: глядач досить довго не розуміє, що відбувається. До того ж це дуже естетичний спектакль, в який режисеру вдалося закласти глибокі сенси. У виставі багато всього: і любов між чоловіком і дружиною, і любов між подругами, любов друга до друга; хтось побачить тут війну і простежить паралелі з сучасністю, когось вразять різні прояви людських взаємин. А чого тільки варта музика, написана Марією Гаврилюк! Це тон усієї вистави. Навіть якщо вам не сподобається гра акторів чи сценарій, просто насолодіться музичним супроводом, що відтворює цілий Всесвіт. Здається, в цьому спектаклі все зійшлося в гармонійний пазл.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Кирило Парастаєв у ролі капітана Ангаровича та його дружина Анеля у виконанні Ольги Гришиної

Про свою героїню

Мені завжди важко відповідати на це питання. Тому що для об’єктивності потрібно абстрагуватися і підбити підсумки. А я ще перебуваю в самому процесі, бо вистава тільки нещодавно побачила світ. Така специфіка театру: появу вистави порівнюють з народженням дитини. Наше дитя ще росте, тому мені важко оцінювати і спектакль, і свою героїню як щось таке, що вже відбулося.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Прагнення популярності

Без жодного кокетства можу стверджувати, що ніколи не гналася за популярністю. Так, гарний фідбек завжди приємний, але надмірна увага мене швидше лякала, адже це порушення особистих кордонів, а я досі не навчилася ставитися до цього спокійно. Особливо мене тривожить критика, хоча я й працюю над цим давно. Бачу, що багато моїх колег використовують свою впізнаваність і вибудовують особистий бренд як інфлуенсери, і в них це виходить класно. Я поважаю їхню працю, але мені особисто це не цікаво.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Пошук натхнення

Я дуже люблю книги, але на них постійно бракує часу. Пів року тому я почала відкривати для себе українську класику — і в моїй свідомості відбувся справжній переворот, адже в шкільні роки ми цього не вчили! Та я радію, що зараз можу розвиватися і пізнавати нове. Коли розпочалися репетиції, поєднувати їх із читанням стало складно. Актори мене зрозуміють: ти поринаєш в сценарій — і всі твої думки в ньому, ти спиш, ходиш, робиш якісь побутові речі й однаково думаєш про свою роль. Щодо відеоконтенту, зізнаюся, надаю перевагу легкому і розважальному жанру, аби мозок перемикався і відпочивав.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Кирило Парастаєв у ролі капітана Ангаровича та його дружина Анеля у виконанні Ольги Гришиної

Українська кіноіндустрія

Мені складно говорити про зміни в українському театрі за останні роки, оскільки довгий час я була поза процесом. А от щодо кіноіндустрії можу поділитися спостереженнями. Я часто дивлюся англійською фільми й інтерв’ю про те, як відбувалися іноземні знімання, як команда спілкувалася між собою. Ще кілька років тому я відчувала переважно захоплення їхнім продуктом і сум, що в нас не так само.  А от зараз я помічаю і в них білі плями та відзначаю наші гідні роботи. Я розумію, що в них давно вибудоване виробництво, а ми ще тільки рухаємося в цьому напрямку. Треба об’єктивно сприймати реальність: неможливо з непрофесійним режисером, погано написаним сценарієм і людьми, які вперше прийшли на знімальний майданчик, зробити цукерку. Але добре зробити свою роботу можна. Нити і чекати, що якось воно буде, — не мій варіант.

Прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища»: Ольга Гришина у ролі Анелі

Роль мрії

Такої немає. Я справді вірю, що все у моєму житті та у моїй кар’єрі складається якнайкращим чином. Прагну зростати як професіонал і як людина. Це щире бажання і рухає мною щодня.