За крок від прірви

Хто дає право експериментувати над іншими людьми? Як розпізнати ту тонку межу, за якою прірва, що веде до страшних наслідків? У який момент люди перетворюються на тварин? На ці та інші питання намагаються знайти відповіді творці нової вистави. Але, можливо, після цього у глядачів виникне ще більше запитань. «Хвиля» — це експеримент, який не залишить байдужим, історія, що була насправді.

- «Хвиля» — це мій дебют як режисера. Є змісти, про які захотілося говорити людям не тільки через акторську роботу, а й через режисерську, — розповідає режисер та виконавець ролі Бена Росса, Заслужений артист України Юрій Дяк.

 

 

Я ходив книгарнями і шукав матеріал для своєї нової моновистави. Побачив невеличку за обсягом книжку «Хвиля». Книга зацікавила, прочитав, це був 2017 рік. Вже тоді надихнувся цим твором. На той час я викладав акторську майстерність і хотів зробити виставу зі своїми студентами, але не склалося. А склалося лише зараз у театрі Лесі Українки, чому безмежно радий.

У «Хвилі» підіймається тема нацизму — бажання знищити всіх, хто не такий, як ти. Збройні конфлікти створюють різні люди, з різними словами. Але їхній зміст завжди буде однаковий. І поки на планеті Земля житимуть люди, на жаль, будуть війни.

Підійшов до очільника нашого театру Кирила Кашлікова з ідеєю, що є такий роман, є така тема, чи потрібно це театру. На що він відповів: «Ти це відчуваєш, тоді роби». А я дійсно відчував, що у цій книжці є те, про що можна сказати людям.

Почав робити інсценування, а вже 3 березня минулого року ми почали репетиції. Головною умовою для акторів було: прочитати роман. Якщо подобається, ви в команді. Всі сказали, що це круто і вони хочуть працювати у цьому матеріалі. Це була наша самостійна робота. Вже 13 травня показали першу половину першої дії. Кирило Кашліков сказав, що йому сподобалося.

До завершення минуло театрального сезону планували закінчити роботу над першою дією. Однак, у цей час розпочався фестиваль з пошуку нових режисерів «Старт», готували виставу «Цвіт жакаранди», була купа роботи в мене й інших учасників нашого проєкту. Ми зробили всі сцени першої дії окремо, але не встигли все це об’єднати в одне ціле. Але Кирило Григорович прочитав інсценування і дав добро працювати далі. Врешті, попри всі виклики, у новому театральному сезоні ми зробили цю виставу.

Особистим викликом для мене стало виконання головної ролі у виставі, яку я ставив. На фінальному етапі, коли треба було зібрати до купи всю виставу, це було величезне навантаження. Але я пішов на такий крок свідомо. Записав кілька прогонів на мобільний телефон, потім передивлявся, аналізував, виписував зауваження. На завершальному етапі Кирило Кашліков допоміг подивитися на виставу збоку. Дещо підказав щодо моєї ролі і вистави взагалі. За що я йому дуже вдячний. Як я вже сказав, надскладно бути одночасно актором і режисером, не впевнений чи ще так колись робитиму. Але треба було колись спробувати, то коли, як не тепер. А зараз я дійсно щасливий після здійсненої роботи.

Мій персонаж — це вчитель, реальна особа, який і сьогодні мешкає у США. Це людина, яка «горить» своєю роботою, як повинен горіти будь-який вчитель. Цей вчитель щиро прагне дати учням знання, а ще вирішує дати дітям серйозний урок. Він не знає як це вийде, до чого приведе цей урок, але продовжує робити цю справу і в нього виходить. Ця історія була насправді, ми хочемо про неї розповісти людям. А щоб краще зрозуміти мого персонажа, потрібно прийти і подивитися цю виставу.

Думаю, що в мене, як і в мого героя захопленість справою, захопленість роботою є спільною рисою. Мабуть наважився бути одночасно і актором, і режисером, бо в мене, як в нього є ця завзятість, це бажання.

У виставі задіяні 35 акторів. Не хотілося б когось виокремлювати. Кожен персонаж — це особистість. Це і дорослі люді, і підлітки, в яких лише формується сприйняття світу, навколишнього середовища. І той урок, який ми граємо на сцені, допомагає їм зрозуміти багато речей. Сподіваюся, що допоможе і глядачам.

Кожен герой несе свою історію, кожен по-своєму цікавий. Навіть потім, коли вони стають хвилею, у них продовжують проявлятися індивідуальні риси характеру.

Дуже вдячний Олені Дробній, яка зробила сценографію і костюми. Я запропонував використати станки, вона погодилася. Ми подивилися на сцені — дійсно виходить авдиторія. Довго думав як оформити клас, щоб це виглядало видовищно. Декорація абсолютно мінімалістична, але вона працює. Дуже важливо, коли декорація виступає героєм вистави. Саме таким героєм є наша авдиторія.

Щодо костюмів Олена придумала чудовий хід. З початку вистави у всіх персонажів вони різнокольорові. Потім протягом вистави відбувається три переодягання і поступово вони стають сірою масою та безликими. Як і в житті це відбувається не відразу, а з часом. Безмежно вдячний Олені Володимирівні за її працю.

Відеохроніка закладена в самому романі, я лише знайшов необхідні кадри в інтернеті і ми змонтували їх в єдине ціле.

Велике значення має пластика. Багато над нею працювали і добивалися синхронних моментів. Це мало бути видовище, яке б захопило глядача. Також працювали над танцями. Велику допомогу надала наш балетмейстер Ірина Клименко.

Під час роботи над виставою використовував різні підходи. В одних моментах хотів, аби на сцені було саме моє режисерське бачення, а в інших — дозволяв акторам додавати імпровізацію. Звісно, це не зміна мізансцен, а внутрішня імпровізація. Внутрішні ходи — це обов’язкова історія в будь-якій виставі. Актор мусить бути вільним в тому, що він робить. У нього має бути що сказати підтекстом — сьогодні одне, а завтра, можливо, інше. При цьому не можна змінювати суть, змінювати тему, а треба вести глядача через ті змісти, які заклали автор і режисер. Актори теж автори. Вони не маріонетки, не раби, вони не просто виконавці — вони теж співавтори вистави. Це мій принцип, який намагатимуся сповідувати й далі.

Я задоволений тим, як прийняв виставу глядач. Наступний показ «Хвилі» запланований на 28 лютого. Звісно, до цього часу ще будуть репетиції, кожен вдома повторить свій текст. Також зробимо загальний прогін.

Як вже зазначалося на початку, всі кошти від першої вистави підуть на потреби армії. Так само плануємо робити і після наступних показів «Хвилі». Ця вистава має не просто допомагати людям духовно, а й допомагати перемагати у цій страшній війні.

Хотів би продовжити свій режисерський досвід, але не так швидко. Треба видихнути після вистави, яка далася так непросто. Мені потрібно проаналізувати свою роботу, попрацювати над помилками. До того ж у мене починається нова акторська робота у виставі «Отелло», яку ставитиме Давид Петросян. Прем’єра запланована у цьому театральному сезоні.

Було дуже важливо, коли після початку повномасштабного вторгнення мені зателефонували з театру і почалася робота над новою виставою «Свої». Це був момент натхнення. Ми можемо своєю роботою надихати людей, даємо їм віру, надію і цим лікуємо їхні душі. Після перегляду однієї з вистав мій друг військовий сказав: «За дві години перегляду наче місяць побував у відпустці». Такі слова вартують дуже дорого.