Пошуки опор: у київському театрі Лесі Українки презентують «Сеанс.13»

Ольга Узун є акторкою Театру Лесі Українки, її можна побачити на сцені в ролях Джульєтти («Джульєтта і Ромео»), Кассандри (Agnoris) чи Мейре («Переклади»).

Режисеркою нової вистави, прем’єра якої відбудеться 22 червня, себе вона не називає, радше авторкою сценічної ідеї. На «Сцені під дахом» Ольга поділиться особистим — своїми роздумами та пошуками.

«Вже були вірші та проза. Часто у відвертих розмовах з кимось мене повертало до того що я писала, — поділилася Ольга Узун. — Вирішила відтворити це на сцені. Це не тільки про мене. Я в цьому не одна, і люди, які мають запитання, пошуки, конфлікти, також не одні в цьому.

У моєму житті були певні події, втрати: і людей, і сталих зрозумілих основ. Називаю їх «строкаті стовпи», на які спиралося моє бачення світу. І коли воно якось почало хитатися, розвалюватися, тоді починаєш шукати, на що спертися. І знаходиш опори в собі, бо вони всередині тебе. Це про складні етапи, коли того, що було, вже немає, воно не живить і не допомагає, не тримає тебе, як раніше. Світ змінюється, ти змінюєшся, і потрібно знаходити власні опори».

Як пояснює авторка назву постановки, «сеанс» — бо вистава схожа на сеанс психотерапії в хорошому сенсі цього слова, самотерапії. Коли повертаєшся до себе і шукаєш відповіді на важливі запитання. А 13 — це кількість віршів Ольги, які увійшли до постановки.

«Є запитання, які я ставила і досі ставлю собі, і на які шукаю відповіді. Знаходжу чи ні, але важливий сам пошук. Коли йдеш на зустріч з собою, відкриваєш нового себе. Це безперервний і складний процес, — поділилася Ольга Узун. — Умовно у виставі є три блоки: стосунки з Богом та вірою, стосунки з іншими людьми, зокрема з людиною, яку я кохала, стосунки з собою. Насправді найголовніше — прийти до себе і налагодити стосунки з собою. Без цього не буде стосунків з іншими, і навіть з Богом. Хочу донести, що поки „я є“, то все можливо. З будь-якими проблемами та складностями є змога впоратися. Змінити щось, бути, створювати, робити».

Постановка розпочиналася як самостійна робота, до якої Ольга залучила команду з театру. Кожен додавав свої ідеї, вдосконалював, допомагав. Коли проєкт вистави продемонстрували директору-художньому керівнику театру Кирилу Кашлікову, він дав добро на її втілення на сцені.

«Сеанс. 13» Маніфест того, хто шукає