«Останнє кохання» зіграно востаннє…
Тиждень тому здоров’я 76-річного актора раптово погіршилося, «швидкою» його було доставлено до «Феофанії». Боротьба за життя тривала кілька днів, проте хвороба перемогла.
Давид Володимирович грав на сцені Театру імені Лесі Українки майже півстоліття. У його творчому доробку понад 50 вистав, серед яких легендарні «Школа скандалу», «Пані міністерша», «Наполеон та корсиканка», «Останнє кохання», «Уявно хворий»…
Закінчивши школу, юнак навіть не мріяв стати актором, хоча й захоплювався театром. «Вступати на акторське не наважився, розумів, що для мене шлях туди закрито. До Київського театрального приймали за зовнішністю: «треба, щоб парубок був високий, стрункий, плечистий, щоб голос мав могутній…» Голосом, щоправда, Господь мене не обділив, а ось зовнішністю володію нестандартною. З такими даними шансів потрапити на сцену небагато», - згадував актор в одному із своїх інтерв’ю. Закінчивши Естрадно-циркове училище за спеціальністю конферансьє, Давид Бабаєв працював в Архангельській філармонії та роз’їздив з концертами по всьому Радянському Союзу. Ані заробітку, ані надій на блискуче акторське майбутнє естрадні виступи не давали. Аж ось – щасливий випадок – Театру Лесі Українки на роль Гриші Рєдозубова у виставі «Варвари» знадобився «молодий товстий хлопець». Давид Володимирович розповідав колегам, як - щасливий - навмисно ходив Хрещатиком із кінця в кінець в надії зустріти когось із знайомих і на питання «Як справи?» гордо відповісти: «Мене прийняли в театр Лесі Українки!»
Проте ще багато років актор грав ролі без слів та численні епізоди, допоки не зустрів «свого» режисера. У віці 52 років Давида Бабаєва було назначено на роль сера Пітера Тізла у «Школі скандалу» Р.Шерідана у постановці Михайла Резніковича. «Звичайно, це сталося дуже пізно. Але як писав в одній із своїх статей Михайло Юрійович – саме тоді з’ясувалося, що я готовий зіграти головну роль. Готовий технічно й професійно. Роки роботи на ролях другого плану не пройшли дарма – я не втратив акторської форми», - пояснював Давид Володимирович.
Саме зі «Школи скандалу» почався кар’єрний зліт, зірковий час Давида Бабаєва. Його неймовірне уміння поєднувати комедію з драмою, балансування від смішного до трагічного змушувало глядачів сміятися й плакати одночасно. Його герої – чарівні веселуни, наївні простаки, зворушливі романтики підкорювали серця театралів. Театрознавці писали, що на сцені Давид Бабаєв передавав трагедію одинокості, долаючи грайливість, легкість деяких п’єс. У «Наполеоні та корсиканці» І.Губача йому вдалося передати характер французького правителя, попри відсутність щонайменшої портретної схожості та пережити на сцені трансформацію жорсткої, владної людини у розгубленого, розчавленого життям чоловіка, котрий, попри все не втратив здатності любити. У виставі «Дон Кіхот. 1938 рік» за М.Булгаковим акторові вдалося побороти стереотип та створити на сцені Санчо Панса як особистості, людини чуйної та благородної. Наївним і водночас хитрим був його Арган з «Уявно хворого» Ж.-Б. Мольєра…Здавалося, майстер комедій, найвідоміший французький класик писав свого героя саме з такого актора. Неймовірне почуття гумору та жага до життя, притаманні Бабаєву, у цій виставі знаходило відгук глядацької зали з перших хвилин. Це було, дійсно, свято театру! Та й у закулісному житті мало кому вдавалося побачити актора без привітливої усмішки, оригінального жарту. Хоча сам він якось підкреслив: «Так, з почуттям гумору у мене все в порядку. А от стосовно веселості… Я – сумний оптиміст. Не балагур, не веселун. Скоріше – мовчун».
Попри високу затребуваність артиста у зрілі роки та неймовірну популярність серед глядачів, не можна сказати, що творче життя Давида Бабаєва було безхмарним і легким.
Особливою для Давида Володимировича була роль Гаррі в «Останньому коханні» В.Мухар’ямова за мотивами творів І.Башевіса Зінгера. За сюжетом літній чоловік зустрічає пізнє кохання, і оживає на очах, відчувши взаємність. Прониклива історія, по-акторськи зігріта природною чуйністю і ранимістю Давида Володимировича стала улюбленою для тисяч глядачів. Саме «Останнє кохання» стало останньою виставою видатного актора. Ніхто й подумати не міг, що в той вечір актор востаннє вийде на сцену і щирі глядацькі оплески почує теж востаннє…
Анастасія Германова
Давид Вольфович БАБАЕВ
Актер драматического театра и кино.
Звания:
народный артист Украины (1999);
член-корреспондент Национальной академии искусств Украины (2013).
Награды:
нагрудный знак «Знак почета» (2001);
орден «За заслуги» ІІІ степени (2003);
почетные знаки отличия Министерства культуры и искусств Украины (2003);
нагрудный знак «За мужество» (2006);
орден «За заслуги» ІІ степени (2011).
Родился:
14 июля 1943 года, г.Махачкала, Дагестан.
Учился:
Республиканская студия эстрадно-циркового искусства, г.Киев (1969);
Киевский государственный колледж эстрадного и циркового искусств (ныне Киевская муниципальная академия эстрадного и циркового искусств (2001).
Работа на сцене:
Архангельская государственная филармония (ныне Поморская государственная филармония) - 1969 –1972 гг.;
Киевский государственный русский драматический им. Леси Украинки (ныне Национальный академический театр русской драмы им. Леси Украинки (с 1972 г.)
Педагогическая деятельность:
Заведующий кафедрой разговорного жанра Киевской муниципальной академии эстрадного и циркового искусств.
Работа в кино и на телевидении:
«Такая она, игра» (1976)
«Нос» (1977)
«Долгие дни, короткие недели...» (1980)
«Последний довод королей» (1980)
«Дорога в ад» (1988)
«Убить «Шакала» (1991)
«Игра всерьез» (1992)
«Афганец 2» (1994)
«Выкуп» (1994)
«Хиппиниада, или Материк любви» (1997)
«Улыбка зверя» (1998)
«Школа скандала». Фильм-спектакль (1999)
«Кукла». Сериал (2002)
«Богдан-Зиновий Хмельницкий» (2006)
«Люблю тебя до смерти» (2007)
«Иллюзия страха» (2008)
«Третьего не дано». Сериал (2009)
«Полет бабочки». Сериал (2013) и др.
Из прессы:
«Давид Бабаєв на сьогодні один з найпопулярніших артистів України, широко відомий своїми ролями як у театрі так і у кіно. Майстер якого природа щедро обдарувала беззаперечними професійними здібностями, бездоганною технікою, наділений і людською привабливістю. І саме вона дозволяє цьому артистові однаково успішно грати суто драматичні та відверто комедійні ролі».
(Макар Макаров «Багатобарвний дивосвіт артиста».
- «Театрально-концертний Київ». 2007 р., № 7).
«К Давиду Бабаеву как нельзя более подходит термин «профессионал». Он профессионал в высшем значении этого слова, даже когда вторгается в область, вроде бы ему незнакомую…»
(М.Резникович «Давид Бабев: постепенное, последовательное восхождение к вершинам».
– «Факты», 16 мая 1998 г.)
«Я трепетно и щепетильно отношусь к своей профессии, она мне трудно далась… Когда начинается работа, умирает все, я только в работе, и отдаюсь ей полностью. На сцену нужно выходить во всеоружии – ни зритель, ни коллеги не должны знать, как я сегодня себя чувствую, какое у меня настроение – на сцене я профессионал и делаю свое любимое дело».
(Д.Бабаев: «Даже в самой маленькой рольке я играю судьбу».
Из интервью. – «Петровна», 15 августа 2006 г.)
Прощання з народним артистом України Давидом Бабаєвим- Кальницьким відбудеться 27 листопада 2019 року (середа), в приміщенні Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, орієнтовно об одинадцятій годині.
