Земля

Повернеться у землю порох, звідки вийшов,
а дух життєвий вернеться до Бога, звідки вийшов
Екклезіяст 12:7-14

Що є земля для кожного з нас?

Народження, перші кроки, дотик матері, захищеність, любов, відкриття нових світів, становлення роду. Раптом в один момент, за одвічним законом історії людства, з’являється той, хто хоче відібрати землю. А з нею – життя і його сенс…
Земля – це пристрасть, через яку розпочинаються війни, але ж вона й живить людський рід, визначає людську самість. Ми – ніщо без своєї землі, бо ми і є саме оцей прадідний Ґрунт.

З’єднане одним геном, сказане одним звуком – слово земля українською та žẽmė литовською – інспірувало поєднання двох проєктів. Виставу «Žẽmė» українського режисера Івана Уривського, поставлену на початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну у Національному Каунаському драматичному театрі, та прем’єру «Землі» Івана на Батьківщині ‒ у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки, як діалог двох країн, двох культур, пов’язаних одним устремлінням до Свободи.

Ольга Кобилянська, «ікона українського модернізму», свідомо зробила назвою свого найголовнішого твору коротке й водночас безмежне слово ЗЕМЛЯ, ніби передбачивши вселенську трагедію – Першу світову війну.

Ця історія могла статися будь-де і будь з ким, адже натура людини не надто змінилася від часів її сотворіння. І ми, що живемо у третьому тисячолітті, розуміємо, що в кожному з нас закладені зерна добра і водночас – зла та ненависті. Проте, які паростки вони дадуть – залежить від нашого вибору.

«…25-літній син селянина Костянтина Жижияна з Димки, в повіті Серецкім, був у році 1891 взятий до війська, до 41 полку піхоти. По дволітній взірцевій службі увільнили єго з війська сего року восени на велику потіху старого батька. Однак батьківська радість не тривала довго: дня 12 с. м. вибрався батько до Черновець, а тим часом дома застрілив єму хтось сина». Скупі рядки кримінальної хроніки з газети «Буковина» за 23 листопада 1894 року про подію, що трапилася в селі, яке знала й любила Кобилянська, у родині, з якою вона була особисто знайома. Убили людину, матері й батькові – сина, та пішов селом чорний поголос, що вбивця – рідний брат…

Іван Уривський: «Історія однієї сім’ї як мікромодель Всесвіту. Родинні конфлікти, драми, зрада і любов – вічні, адже супроводжують людство з початку його існування. Слово «земля» приховує безліч сенсів, і наша вистава – лише одна з можливих інтерпретацій».