«Тату троянди» («The rose tattoo»)

«Драматичне любовне послання світу» – так називав свою п’єсу класик американської драматургії ХХ століття Теннессі Вільямс. «Тату троянди» – справді, це послання, сповнене оголеної та відвертої чуттєвості, адже головні герої цієї пристрасної історії – темпераментні та чутливі італійці.

Любов'ю до покійного чоловіка Розаріо живе і дихає Серафіна. Зачинившись від світу, вона зосередилася на переживанні своєї трагедії. Чутки про численні зради коханого лише розпалюють вогонь ревнощів у серці жінки. А паростки першого кохання юної доньки Рози приносяться у жертву надмірним материнським страхам.

Здається, ніщо не може похитнути шалену відданість та поклоніння Серафіни колишньому великому коханню. Але все раптово змінюється, коли в її оселі з’являється дивакуватий молодик Альваро…

«The Rose Tattoo» – професійний дебют студентів акторського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, майстерні Дмитра Богомазова. Залучення найкращих студентських вистав до репертуару професійних театрів стало вже доброю традицією останніх років. Такі колаборації  – не лише трамплін для молодих, можливість реалізуватися на професійній сцені, а й чудова нагода для театральної спільноти відкрити нові акторські імена.

Нову інтерпретацію популярної американської п’єси реалізували визнані митці – видатний режисер Дмитро Богомазов та відомий актор театру і кіно Андрій Самінін. Жива музика, ніжність та пристрасть юних акторів у просторі поважної академічної сцени, поза сумнівом, полонять серця глядачів...

Дійові особи та виконавці:

Серафіна – Марія Долабані, Марія Хоменко
Альваро – Гліб Суханов, Олександр Болтовський
Роза – Валерія Миргородська, Марія Краснощок
Джек Гантер – Дмитро Короленко, Данило-Михайло Цуркан
Отець де Лео – Олександр Болтовський (контрабас), Іван Товстий (контрабас)
Естелла Хогенгартен – Катерина Манузіна (рояль)
Сусідка 1 – Катерина Голотова (скрипка)
Сусідка 2 – Анна Новицька (гітара)
Сусід – Вадим Охоцький (баян)

Теннессі Вільямс народився у 1911 році в Колумбусі, штат Міссісіпі, де його дід був єпископальним священником. Коли через кілька років його батько, комівояжер, разом із сім’єю переїхав до Сент-Луїса, і він, і його сестра виявили, що неможливо прижитися до міського життя. Теннессі вступив до коледжу під час Великої депресії, а через пару років пішов звідти, щоб влаштуватися канцелярським працівником у взуттєву компанію. Він працював там два роки, проводячи вечори за писанням. У 1938 році вступив до Університету штату Айова та закінчив курс, водночас працюючи неповний робочий день на різноманітних роботах. У 1940 році за свою п’єсу «БИТВА АНГЕЛІВ» отримав стипендію Рокфеллера. Певний час він мешкає у Французькому кварталі, спочатку за адресою Тулуз-стріт 722, де відбувається дія його п'єси 1977 року «Старий квадрат» (Vieux Carré). Протягом 1944‒1945 років його п'єса «Скляний звіринець» (англ. The Glass Menagerie) йшла в Чикаго, де мала значний успіх. Потім постановка перемістилась до Бродвею, також із незмінним успіхом.

 У 1948 році Теннессі Вільямс отримав Пулітцерівську премію за «Трамвай „Бажання“», а в 1955-му за п`єсу «Кішка на розпеченому даху». Після першого успіху у критиків з'являються нові популярні на Бродвеї п'єси: «Літо і дим» (Summer and Smoke, 1948), «Татуювання у вигляді троянди» (The Rose Tattoo, 1951), «Каміно Реаль» (Camino Real, 1953).

Коли в 1950 та 1951 роках п'єси «Скляний звіринець» і «Трамвай „Бажання“» були екранізовані, твори Вільямса відкрилися для глядачів усього світу. Пізніше були екранізовані також «Кішка на розпеченому даху», за яку Вільямс отримав другу Пуліцерівську премію, «Орфей спускається» (Orpheus Descending), «Ніч ігуани» (The Night of the Iguana), «Літо і дим», «Татуювання троянди», «Скляний звіринець».

Теннессі Вільямс помер у 1983 році.

Біографія Університету Півдня

Університет Півдня, коледж ліберальних мистецтв і єпископальна семінарія з національним рейтингом, є бенефіціаром маєтку Теннессі Вільямса, включаючи авторські права на всі його роботи. Цей подарунок був зроблений як пам’ять про діда Вільямса преподобним Волтером Е. Дакіним, який навчався в університетській семінарії у 1895 році.

Меморіальний фонд Волтера Е. Дакіна використовується для підтримки Конференції письменників Севані, Конференції молодих письменників Севані та Школи літератури. Фонд також підтримує стипендії для студентів, які бажають займатися творчістю, та стипендії, які щорічно надаються початківцям ‒ драматургам або авторам. Серед цих стипендіатів – Енн Патчетт, Клер Мессуд, Тоні Ерлі та Марк Річард. До центру Теннессі Вільямса входить театральний факультет університету. Частина Фонду Волтера Е. Дакіна підтримує факультет і його театральні постановки.