У Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки чимало талановитих акторів відкривають себе і як самобутні режисери. Нещодавно афішу нової сцени театру поповнила вистава «Вітер шумить в тополях» за п’єсою сучасного французького драматурга і сценариста Жеральда Сіблейраса. Постановку здійснив молодий актор Євген Лунченко, він же зіграв одну з трьох ролей у спектаклі.
Стиль п’єс Ж. Сіблейраса часом порівнюють з творчістю його співвітчизниці Франсуази Саган. Драматург – майстер дотепного діалогу, його гумор відрізняють глибоко філософські принципи. Герої п’єс митця – амбіційні диваки з безжальною самоіронією та наївною мрійливістю. Вони шукають відповіді на питання про вічність, гордість, любов, співпереживання. Твір «Вітер шумить в тополях» отримав премію ім. Л. Олівьє 2006 року в номінації «Краща комедія».
«Вітер шумить в тополях» - це історія про трьох літніх людей, які пройшли війну. Вони доживають свій вік у будинку престарілих, при цьому зберігаючи в собі велику любов до життя, один до одного, бажання рухатися до заповітної мрії, почуття гумору та вміння протистояти труднощам. Ці три чоловіки створюють ілюзію, в якій кожен стає щасливим – тут і зараз. А ще в них одна на трьох мета – дійти до «заповітних тополь», нехай і міфічних…
«Насамперед, це п’єса про добрих людей. Про людей, які живуть світлою надією. Про людей, які розуміють один одного… Мені здається, що ці людські якості надзвичайно затребувані в наш доволі жорсткий, прагматичний вік. Сьогодні почуття ліктя, співчуття, співпереживання – необхідні людині. І якщо театр сам відгукується й намагається говорити про це, глядач йому вдячний. Особливість цієї постановки в нашому театрі полягає в тому, що героїв – цих зворушливих, чуйних і, взагалі то, не дуже щасливих літніх людей, - грають молоді актори. Це створює об’єм, ауру й особливу принадність вистави. По-моєму, це чудово. Артисти працювали над виставою довго, із задоволенням, я б навіть сказав – з насолодою. Вигадки, що виникли у процесі репетицій, інтерпретація фіналу, запропонована режисером спектаклю Євгеном Лунченком, на мій погляд, дуже цікаві. Сподіваюсь, що вистава знайде відгук у глядацькій залі», – зазначив художній керівник театру, народний артист України Михайло Резнікович, який є керівником постановки вистави.
Як засвідчили вже перші покази спектаклю Андрію Пономаренку, Євгену Лунченку та Олександру Валюку вдалося знайти цей відгук. На якийсь час немов зникає сцена, а ти знаходишся десь поруч з персонажами вистави, переживаєш їхні радощі та болі, намагаєшся зрозуміти їхні мрії. І лише потім, після завіси починаєш оцінювати гру акторів.
Вистава змушує провести паралелі з сучасністю. Адже всі персонажі учасники однієї з воєн, яка принесла їм горе та страждання. Війна калічить людські душі і залишає глибокі рани. Цим вони нагадують наших співвітчизників, які поглянули в очі війни у ХХІ столітті.
Попри все герої спектаклю Ферне, Густав та Рене йдуть до своєї мети. Чи вдасться їм на цьому шляху зберегти себе, свою віру, людинолюбство, щирість та відкритість буде вирішувати і осмислювати глядач.
Фото з сайта театру
