Преса

Преса

«Краєвид з мосту» на... Тель-Авів

Національний театр ім. Лесі Українки з успіхом виступив на Міжнародному фестивалі, присвяченому 100-річчю старого ізраїльського репертуарного колективу.
 

Нагадаємо, історія легендарного Національного театру Ізраїлю «Габіма» пов’язана з такими гучними іменами, як Костянтин Станіславський, Євген Вахтангов і веде свій відлік з початку XX століття. На честь вікового ювілею у Тель-Авіві відбувся Міжнародний театральний фестиваль під назвою «Раз на століття», участь у якому взяли спеціально запрошені колективи з Китаю, Франції, України, Чехії, Росії та Польщі. Від нашої країни організатори форуму запросили Театр ім. Лесі Українки з виставою за п’єсою Артура Міллера «Краєвид з мосту».

Представляючи програму, директор «Габіми» Оділлія Фрідман зазначила: «За роки свого існування «Габіма» поставила сотні вистав, класичних і сучасних. Ми вперше влаштовуємо міжнародний фестиваль: настав час відкрити нашу сцену для колег з інших країн і продемонструвати ізраїльській публіці та гостям країни найкращі світові постановки».

Театри ім. Лесі Українки і «Габіма» мають спільного «предка»  — Костянтина Станіславського. Річ у тім, що 1917 р. Костянтин Сергійович доручив одному з найкращих своїх учнів — Євгену Багратіоновичу Вахтангову очолити студію при Московському художньому театрі, з якої і виник театр «Габіма». Водночас у МХТ працював Костянтин Павлович Хохолов, який став незабаром легендарним керівником Київського театру. Завдяки саме цій людині театр здобув ім’я Лесі Українки. От як тісно все переплетено.

— Наші театри мають спільне коріння, і це відчувається, вони схожі, — стверджує художній керівник Театру «Габіма» Моше КЕПТЕН. — Але є і відмінності. Мені здається, київська театральна школа більш класична і академічна. Ізраїльські ж актори здебільшого орієнтовані на роботу на телебаченні, тобто грають побутово і часто-густо, повертаючись після зйомок на сцену, забувають, що це — театр, що тут все ж таки потрібно грати. Чесно кажучи, ізраїльським акторам не завадило б повчитися в українських колег і спробувати дотримуватися традицій класичної театральної школи...

П’єса голлівудського драматурга, чоловіка Мерилін Монро, володаря Пулітцеровської премії Артура Міллера «Краєвид з мосту» у постановці режисера Кирила Кашликова в Тель-Авіві, як і в Києві, — зібрала повний зал. Квитки ще за кілька днів до вистави дістати було просто неможливо. «У залі сьогодні не лише глядачі, що розмовляють на івриті, ті, хто читає субтитри, а й вихідці з республік колишнього СРСР, зокрема — з Києва, Одеси, інших українських міст. Для них це своєрідне «повернення додому», дотик до батьківщини. Тобто для більшості глядачів це не лише художня акція, а й потужне емоційне переживання», — так пояснює глядацький ажіотаж художній керівник «Габіми» Моше Кептен.

«Краєвид з мосту» — вистава не розважального спрямування. Драма, дослідження глибинних людських пристрастей передбачає спільну з глядачем роботу. За сюжетом головний герой п’єси Еді Карбоне (Віктор Сарайкін) — портовий вантажник, представник найнижчого прошарку населення Нью-Йорка здійснює жахливий вчинок з метою зірвати весілля племінниці, яку виховував з дитинства. Сама дівчина — Кетрін (Юлія Смушкова) щиро любить названого батька, але до певної миті не усвідомлює, що його почуття до неї — щось більше, ніж любов батьківська.

— Жодного сюру, ні гіперболи, ні метафори. А просто життя яким воно є.

І ось саме тоді, коли ти розумієш, що на сцені лише зліпок повсякденності, рутина, те, що робить, думає, переживає будь-який з нас, типова фабула раптом стає міфом. І проявляється багатошаровість. І можна замінити ім’я будь-якого героя на будь-яке інше і навіть на своє. Кохання, зрада, залежність. Надія, відчай, смерть. Та це ж точно про нас — там, на сцені, — так відгукнулася на виставу глядачка Єва ЛЕВІТ.

Після майже двох годин напруженої тиші зал вибухнув овацією. «Я живу в Ізраїлі вже понад 20    років. До театру ходжу дуже часто, особливо — на гастрольні вистави. Мені цікаво порівняти ізраїльський театр з театрами інших країн. І, знаєте, мені здається, український театр вирізняється тим, що тут актори не так грають, як проживають, — наголосив глядач Михайло НАГЛЕ. — Вистава чудова! Костюми, сценографія дуже лаконічні, все зроблено дуже розумно і гарно. Я радий, що український театр на висоті»!+

«Мій знайомий, почувши, що до нас приїжджає Театр ім. Лесі Українки, сказав: «Я дуже любив цей театр, коли мешкав у Києві. Через тиждень я їду в Україну на зустріч випускників і маю намір піти на «Джульєту і Ромео» у постановці Кирила Кашликова». Я почула багато теплих слів на адресу цього театру, і це пояснює цікавість російськомовного населення до вистави. Вони пам’ятають Театр ім. Лесі Українки і жадають нової з ним зустрічі», — вважає керівник художнього відділу і міжнародних зв’язків Театру «Габіма» Рут ТОНН.

По завершенні вистави організатори фестивалю висловили надію на подальшу творчу співпрацю з Україною. «Зараз ми випускаємо виставу «За огорожею» за повістю ізраїльського письменника Хаїма Бялика. Він був уродженцем Одеси, ось вам черговий доказ надзвичайно тісних зв’язків між нашими культурами. Є ідея зробити цей проект міжнародним, задіявши у виставі українських акторів. Сподіваюся, ми втілимо її в життя і кияни приїдуть до нас знову», — підсумував Моше Кептен.

Костянтин ГОЛЬДМАН, Тель-Авів — Київ

"День" №207, (2018)

Посилання:

 
go_up