Про межу, переступивши яку, втрачаєш себе: чим цікава вистава «Переклади»

І як нова постановка на головній сцені Київського національного театру ім. Лесі Українки порушує болючу тему поневолення народу

Сюжет. «Переклади» поставлені за п‘єсою відомого ірландського драматурга Браяна Фріла. Події відбуваються у  селі, куди приїжджають колоністи, аби оновити карти та перейменувати назви з ірландської мови на англійську. 

Сюжет подібний до біблійної притчі про братів Каїна й Авеля… Головними героями є двоє братів: Манус – патріот своєї батьківщини, а Оуен – колаборант, який співпрацює з колонізаторами. Непрості стосунки між братами, які по-різному ставляться до батька – сільського вчителя.

Спочатку частина мешканців, не розібравшись, допомагає колоністам у їхній  «гуманітарній» окупації, але поступово мешканці здогадуються, що все якось дивно і це не просто складнощі «перекладу». Вал подій поставить героїв перед моральним вибором. Бо виникає питання: зректися всього, власного імені, або ж зрозуміти, що потрібно зберегти свої коріння, а чужинцям цього повік не розкодувати!  

Є у  цій історії й любовний трикутник, й кохання приносить героям страждання... Поступово виявиться, що «створення нової карти» з пропагандистської на загальнолюдську перекладається як «щось схоже на виселення», а колоністи поводяться як варвари – знищуючи село...

Постановники вистави: режисер – Кирило Кашліков, сценографія та костюми – Олена Дробна, візуальне рішення – «ТЕТА–АРТС», хореографія – Ірина Клименко, звукове рішення – Владислав Тененбаум, художник по світлу – Ігор Головачов, сценічна мова – Ганна Гринчак, відеопроекція – Олексій Рабін, Андрій Рябін, Олександр Шабанов. Переклад п‘єси  з англійської Теодозії Зарівної.

– Цю п'єсу я взяв у роботу ще два роки тому, думав, які акценти зробити, – зізнається Кирило Кашліков. – Зараз ми змогли  поставити  виставу фактично за два місяці репетицій. І, по суті, в цьому творі є дзеркальне відображення подій, що нині відбуваються в Україні. Я впевнений, що скоро «Переклади» стануть класичною п‘єсою, тому що вона написана дуже сильно й щиро. Наша вистава про криваву війну і про причини, що призвели до неї… «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», – ці пророчі слова легендарної  української поетки Ліни Костенко могли б стати епіграфом до п’єси «Переклади». Для мене ця історія – про людей, котрі живуть в епоху глобальних змін, а також про те, як ці зміни впливають на долю кожної конкретної людини та на життя суспільства загалом. Про вибір, про людську гідність та про кохання, а також про межу, переступивши яку, ти втрачаєш себе...

Дійові особи та виконавці: Манус – Андрій Коваленко, Сара – Ірина Бучко, Джиммі – Сергій Детюк,  Мейре – Аліса Тункевич, Ольга Узун (грают по черзі), Доулті – Захар Кермощук, Євген Овчаров (грають по черзі), Бріджит – Діна Андрійчук, Дар‘я Хвостенко (грають по черзі), Х‘ю – Олександр Кобзар, Оуен – Владислав Мелешко, Капітан Ленсей – Віктор Семирозуменко (грають по черзі), Лейтенант Йолланд – Ілля Ісаєнко, Кирило Парастаєв (грають  по черзі).

«Переклади» увійшли до списку п'єс, які найбільше перекладали і ставили у ХХ столітті: крім англомовних країн світу (включаючи Південну Африку, Канаду, США та Австралію), цю п'єсу бачили в Естонії, Ісландії, Франції, Іспанії, Німеччині, Бельгії, Норвегії, Україні, Чехії, Угорщині та Польщі. Фріл виграв Приз Меморіалу Крістофера Еварта-Біггса у 1985 році. Письменник – автором прозових творів:  «Піддонник з жартами» (1962), «Золото в морі» (1966) та «Вибрані оповідання» (1994).

Як зазначають ірландські критики, «Браян Фріл розвиває та продовжує традиції великих ірландців. Від Йєтса він успадкував поетичність і музичність, від Джойса – загострене ставлення до процесів пам’яті, які породжують потік свідомості. Зі старшим сучасником Беккетом його споріднює могутній, стриманий, але, як наслідок, проривний ліризм. Б. Фріл залишається самим собою. Уважний читач п‘єси, а тим більш режисер, побачить у маленькому ірландському селі всю країну, а в її мікрокосмі – віддзеркалення макрокосму нашого неспокійного світу»…

Вам сподобається, якщо: захочете подивитися виставу, яка підіймає актуальне теми, зокрема, непросте мовне питання, яке  досі є нагальним у нашій країні, а також це історія про гідність, коріння, патріотизм і…колабораціонізм. А ще у цій постановці яскраво заявлять про себе молоді актори, які є гідною зміною провідним майстрам театру ім. Лесі Українки.

Вам не сподобається, якщо: ви прийшли до театру, аби  просто розважитись, бо дві з половиною години вам доведеться уважно дослухатися до кожного слова, а після вистави відчувати щем у серці, адже це не просто ірландська історія – це дуже схоже на наше сьогодення.

Головна причина подивитися: режисер Кирило Кашліков у своїй постановці порушує тему політики колонізації та поневолення народу.

Ми знаємо про власний біль, і мало знаємо про болі інших народів. А в ірландцях можна побачити багато аналогій з українцями. Ірландія боролася, виборювала незалежність, як бореться за втрачені території нині Україна – у вогні війни, втрат, смертей, руйнувань, які принесли на нашу землю рашистські загарбники. Це тим більш актуально зараз, коли триває повномасштабна російсько-українська війна.