Ім'я сценографині Даниїли Колот часто звучить у зв'язку з гучними театральними виставами. Наприклад, за сценографію до вистави Давида Петросяна "Візит" вона торік отримала нагороду "Золоту пектораль". А цьогоріч прізвище Колот на слуху вже завдяки новій роботі того ж Петросяна в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки — виставі "Отелло". Ми зустрілися з Даниїлою, щоб поговорити про секрети сценографічної праці.
Даниїло, з чого взагалі починається робота сценографа над виставою?
Зазвичай робота художника починається дуже задовго до репетицій, коли ми з режисером обговорюємо конфлікт твору, обмінюємося думками. Далі вже можна планувати: спочатку щось абстрактне, а коли ми знаходимо якісь спільні думки — розвивати конкретні пропозиції щодо ігрового простору.
І тут у сценографа може бути багато цікавих ідей, але вони не обов'язково збігатимуться з баченням режисера, тим, про що він хоче робити виставу, тому фінальне рішення — за режисером. І далі вже починається весь підготовчий виробничий процес.
Що ви вкладаєте в поняття "сучасна сценографія"?
Для мене це сценографія ігрова. Застаріла сценографія — коли декорація існує окремо від актора, просто прикрашає сцену. Ігрова ж сценографія зумовлює спосіб існування актора на сцені, певним чином впливає на поведінку персонажа.
І так само персонаж може впливати на зміну сценографії, зміну простору. Для мене — це сучасне рішення. При цьому за бажанням можна звертатися й до якоїсь історичної епохи, але це все одно має залишатися сучасним.
Театрально-декораційне мистецтво, або сценографія — галузь образотворчого мистецтва, завданням якої є оформлення простору сцени й надання візуальної оправи театральній виставі за допомогою пластично-малярських засобів та світлових ефектів. До сценографії належить також компонування сценічних реквізитів і костюмів.
Як було з виставою "Отелло"? Від чого ви відштовхувалися?
Тут у просторі хотілося створити певний образ культури Венеції. У нас є три головні персонажі — Отелло, Яго і Дездемона, і хотілося розробити простір, що відповідав би тому суспільству, про яке писав Шекспір.
І, звісно, в кожній сценографії я намагаюся створити щось нове, чого ще не було, але це все має грати на руку основній думці вистави.
Цього разу я розробляла й костюми для вистави. Вони — невіддільна частина простору, ніби одне тіло з ним.
Тут я також намагалася надихатися епохою, зокрема венеційським карнавалом. Але "Отелло" Давида Петросяна — сучасніша історія, тому я залишила тільки дуже віддалений натяк на нього.
Давид одразу все схвалив?
Іноді в нас із Давидом бувають місяці пошуків, коли ми не сходимось у думках щодо сценографії, а іноді — з перших моментів відчуваємо, що ми на одній хвилі, і цього разу так і сталося: ми швидко вийшли на одну ідею.
А взагалі якою мірою режисер впливає на вашу роботу? Чи може просто сказати: "Зроби мені те й те"?
Думаю, є такі режисери. Але дуже важливо давати волю художнику, і Давид — якраз із таких режисерів, які це роблять. Над виставою працює велика кількість людей, кожен щось до неї додає, і не можна просто сказати: "Роби ось так" — треба дослухатися.
А бували у вас випадки, коли ви казали режисеру: "Я не поступлюся"?
Бувало, ще на етапі розробки ставало зрозуміло, що в нас із режисером зовсім різні погляди на театр, адже театр теж буває різний. Але це абсолютно нормально. Вважаю, насилувати своїм баченням не має ані художник режисера, ані режисер художника — в такому разі краще просто розходитись і шукати однодумців.
А від актора ви можете почути: "Я цього не одягну?"
(Сміється.) Буває всяке, але важливо вміти дослухатися, зрозуміти, чому саме людина цього не хоче. Можливо, їй некомфортно?
Хоча сценічний одяг — це не завжди про комфорт. У студентські часи для однієї вистави я одягнула акторів у костюми тортиків. Тоді якраз вони мене не зрозуміли, їм було незручно, але то була комедія, і такий хід додавав щось до їхніх образів.
Звісно, у кожного актора свій характер, і що ближче до прем'єри, то нервовішими всі стають. Тому ситуації бували різні, але після прем'єри мені завжди дякували за роботу.
Свіжа кров
Ви з Давидом Петросяном вже не одну виставу створюєте разом. Чим вас приваблює робота з ним?
Давид — молодий сучасний режисер, який не боїться працювати з ігровою сценографією. Простір задає умови гри, тому художник пропонує якісь базові речі, але як з цим грати, має знати режисер. Якби режисер звик до іншого виду театру, то, звісно, мені було б дуже важко з ним працювати. Але нам із Давидом — легко, тому ми робимо вже четверту виставу разом.
Ви є представницею нового покоління сценографів у театрі. А з певною критикою від сценографів-корифеїв не стикалися?
Всі знають ім'я Даниїла Лідера, який започаткував українську сценографію: він випускав сценографів, далі вже його учні випускали своїх учнів, як було і в моєму випадку — це все певна єдина школа. Далі вже кожен художник приносить у роботу щось своє, але в Україні є ця сценографічна течія, яку започаткував Даниїл Лідер. Тому і старші, і молодші сценографи в нас приблизно на одній хвилі.
Зараз побільшало молодих сценографів, дуже талановитих, єдине, в Україні, особливо в Києві, не надто багато майданчиків для такої кількості художників.
Війна накладає відбиток на вашу роботу?
Звісно: навіть підхід до сценографії змінюється. Адже художник підходить до сценографії через власні переживання, емоції, і якщо через цей пережитий досвід ми змінюємось, то й наші роботи змінюються.
Ще на початку повномасштабної війни Давид Петросян запропонував мені роботу над п'єсою Ларса Нурена "Війна". Цю сценографію я зробила, напевно, найшвидше у своєму житті — буквально наступного дня — саме через ті переживання. Можливо, якби мені дали цю п'єсу в інших обставинах, в інший час, коли в мене не було особистого розуміння війни, я б працювала зовсім по-іншому.
А ще в перший рік вторгнення в нас постійно переривалися репетиції, процес створення декорацій вистави "Візит", і продовжувати потім було доволі важко.
Вистави починалися рано, монтування взагалі було рано-вранці по годині щодня… Але ми до всього пристосувалися.
З чистого аркуша
Ви працювали практично в усіх київських театрах. Де для вас майданчик, чи, можливо атмосфера самого театру, найкомфортніші?
Найбільше це залежить від команди: завідувача постановчої частини, цехів, які шиють костюми, виготовляють декорацію, бутафорію тощо. У кожному театрі є якісь речі, які більше подобаються, але скрізь, де я працювала, мені було комфортно.
А які враження від роботи в театрі ім. Лесі Українки?
Чудові! Я дуже задоволена роботою цехів, у нас з усіма дуже теплі людські стосунки. Звісно, було багато складнощів, але саме через масштабність сценографії вистави "Отелло", роботи з костюмами тощо.
Розробляючи сценографію "Отелло", чи ви дивилися якісь інші постановки цієї вистави? Чи намагаєтесь цього не робити?
Буває по-різному. Іноді намагаюся уникнути перегляду інших зразків, щоб мати чисту свідомість. З іншого боку, важливо розуміти, що вже було створено до тебе, щоб не повторюватися. Тому я, звісно, дивилася якісь приклади. Знаю, що Давид взагалі переглядає дуже багато вистав і ділиться з нами цікавими роботами.
А ніколи не було бажання запозичити чиюсь вдалу ідею?
Це нецікаво. Зазвичай намагаєшся створити те, чого ти ще не бачив. Іноді буває, ти не знаєш про існування чогось, і можуть мимоволі виникати схожі з кимось думки, але особисто в мене такого ще не було.
В цілому ви задоволені своєю роботою над "Отелло"?
(Сміється.) Гарне запитання. Я сподіваюся, вийшло цікаво, бо загалом наш "Отелло" — це сучасне прочитання п'єси Шекспіра, яке відрізняється від усіх інших постановок, які були до цього. Але оцінювати свою роботу дуже важко: цю місію краще залишити глядачу.
