Її Величність — Міра

Минуло понад чотири сотні років відтоді, коли захоплені глядачі у лондонському театрі «Глобус» уперше побачили вистави за творами Вільяма Шекспіра. Вони настільки геніально відобразили тогочасний світ Ренесансу, епоху середньовіччя та античність, і водночас порушили глибокі проблеми буття, моралі, етики, які завжди хвилювали людство, що їх художня цінність не зазнала девальвації протягом століть, гідно витримавши випробування часом.

МАЛОВІДОМА П'ЄСА ШЕКСПІРА НА СЦЕНІ ТЕАТРУ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

П'єси В. Шекспіра обійшли сцени світу, з'явилося безліч кіно, теле- і радіоверсій їхніх інтерпретацій, однак сучасний драматичний театр продовжує до них звертатися, шукаючи відповіді на актуальні запитання сьогодення. Присутність творів цього автора у репертуарі — ознака високого професіоналізму будь-якого театру.

Однак, якщо донедавна на сценах України можна було бачити лише найвідоміші трагедії Шекспіра — «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір», «Отелло», «Макбет» та комедії — «Приборкання норовливої», «Дванадцята ніч», «Багато галасу даремно», «Сон літньої ночі», то тепер театри звертаються до менш відомих творів, проте не гірших за хрестоматійні. Так, у 2009 році Національний академічний театр імені І. Франка запропонував оригінальну версію трагікомедії «Буря», а Молодий театр торік вдалим утіленням «Венеціанського купця» викликав помітний резонанс у театральному світі столиці.

Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки десять років тому зробив не надто вдалу спробу інтерпретації «Сну літньої ночі». А на початку нинішнього року він заінтригував глядачів і критиків новою постановкою. Цього разу тут обрали маловідому комедію «Міра за міру», яка ще ніколи не з'являлася на його сцені, і яку нечасто ставили в інших театрах.

Цю п'єсу, власне, важко назвати комедією, адже написана і поставлена вона була 1604 року, вже після «Гамлета», тому не дивно, що теми, які порушено у цій трагедії, відчутні й тут. Невипадково вона належить до числа «похмурих», «жорстоких» і навіть «цинічних» комедій В. Шекспіра, як її полюбляють називати англійські критики. В основі сюжету — відома на той час притча про чисту душею дівчину, котра намагається зберегти життя засудженому на смерть братові. Під пером В. Шекспіра п'єса набуває філософської глибини і змушує замислитися над сенсом буття і справедливістю законів.

Щоправда, у сценічній версії «Цинічної комедії», яка відповідно до задуму її режисера-постановника Леоніда Остропольського є театральною фантазією за мотивами п'єси «Міра за міру», трохи змінено фінал і скорочено деякі фрагменти твору. Так, наприкінці вистави Ізабелла, не витримавши випробувань, помирає на руках герцога, як надто ідеальна й довершена для цього світу особистість.

Уведено символічний образ богині правосуддя Феміди, котра періодично з'являється на сцені й декламує з В. Шекспіра, зокрема його знаменитий 66-й сонет «Я кличу смерть...»

Слід віддати належне виконавцям головних ролей — Олегові Треповському (Герцог Віденський), Дмитрові Савченку (Анджело), Ірині Новак (Ізабелла), які чудовою грою змушують співпереживати глядачів. Створені ними яскраві образи найбільше запам'ятовуються, особливо на тлі дещо аскетичної сценографії Олексія Вакарчука.
 Музичне рішення вистави, здійснене Олександром Шимком, не викликає відчуття дисгармонії. Костюми Дмитра Разумова (Росія), стилізовані під епоху Відродження, мають трохи еклектичний вигляд. Оформлення костюмів більше придатне для буфонади, ніж для серйозної комедії, а фактично драми.

Загалом вистава «Цинічна комедія» за мотивами п'єси «Міра за міру» справляє позитивне враження, оскільки режисер не намагався вразити «новітніми» інтерпретаціями сюжету і надто його осучаснити. У постановці відчутний дух і атмосфера театру доби Ренесансу, водночас вона змушує замислитися над такими поняттями, як свобода, відповідність законів моральним засадам суспільства.

На запитання, у чому головна ідея вистави, режисер-постановник Леонід Остропольський відповів: «Занурюючись у події «Міри за міру», усвідомлюєш, що суспільство при найдовершеніших законах, без культурного, морального, етичного і духовного стрижня окремої людини, приречено на загнивання...
Якщо є Бог у душі, закони просто не потрібні (бо достатньо, що є Бог!). Якщо ні, тоді все одно їм гріш ціна, і ні від чого вони не врятують, і нічого не створять, і міру не визначать... У цьому сенс послання В. Шекспіра у «Мірі за міру».