Дерева помирають стоячи

Присвячується пам'яті
Леоніда Вікторовича Варпаховського
(1908-1976)

   Сильні люди навіть у своєму горі воліють залишатися сильними, не згинатися під вагою нещасть, а головне - не перекладати страждання на плечі своїх близьких.
   Двадцять років Бабуся жила очікуванням дива - чекала єдиного онука, якому вона присвятила все своє життя. Але коли він, нарешті, приходить, вона виганяє його.
   Чому це сталось? Що штовхнуло її на цей вчинок? Може, короткочасне знайомство з Директором чарівного агентства «Добрих справ» і його уявною дружиною Мартою? А може, вона зрозуміла просту і водночас складну істину: близькі люди - це люди, які по-справжньому роблять твоє життя наповненим, а не ті вигадані створіння, які не варті твоєї любові.

   Виставу «Дерева помирають стоячи» за п'єсою Алехандро Касони, вперше на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки було поставлено в 1956 році на сьогодні вже легендарним режисером Леонідом Вікторовичем Варпаховським.
   У той час, Варпаховський, працюючи над виставою, присвятив її  пам'яті  свого вчителя В. Е. Мейєрхольда. Невипадково основним матеріалом в оформленні вистави «Дерева помирають стоячи» став сухий бамбук. Це і  паралель з виставою самого В. Е. Мейєрхольда, «Вчитель Бубус», і характеристика головної героїні, бабусі Еухени. Адже бамбук - не можна зігнути, його можна лише зламати. Але й зламати його не так легко.
   Тоді, у далекому 1956-му, у цій виставі вийшли на сцену такі блискучі актори, як Є. Опалова, В. Халатов, І. Павлова, М. Рушковський.
   Але  навіть найталановитіший спектакль,  все одно, в силу своєї специфіки, не може бути вічним. А ось теми, яких він торкається, залишаються вічними.
   У наш час, коли розмиті межі між добром і злом, коли насильство прагнуть ввести якчесноту, поява на сцені таких мудрих, добрих людей, як Бабуся, Сеньйор Бальбоа, Марта, Директор - це закономірне прагнення театру донести глядачеві, як бути розбірливим, уважним  та чуйним. 

Маурісьо в дитинстві - Павло Зайцев. Захар Артеменюк, Максим Мяус.