Ой не ходи, Грицю…

У рамках створення та реалізації творчого проєкту «ПОШУК 2025-2026»

Інтерпретація п’єси Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю…» переносить знайому історію кохання і зради у простір сьогоднішніх міських околиць — туди, де почуття швидко стають зброєю, а боротьба за увагу й значущість часто важить більше за правду.
У центрі історії — Маруся. Навколо неї — кілька чоловіків, кожен зі своєю правдою, слабкістю і способом доводити любов. Тут немає героїв у звичному сенсі — лише люди, які намагаються втримати контроль над ситуацією, над іншими і над собою. Іноді це може виглядати смішно, іноді — до болю знайомо.
Камерний простір сцени концентрує дію навколо одного об’єкта —фотокабіни, що стає не лише частиною побуту, а й символом: ілюзії близькості, потреби бути побаченим і страху бути впізнаним.
Це історія про бажання бути потрібним і страх залишитися ніким. І про момент, коли стає вже пізно — бо кожен зробив свій вибір.