Косметика ворога

Від творців вистави «Безіменна зірка»

Що як затримка авіарейсу – не просто прикра випадковість, а ретельно організована пастка? Звичайний зал очікування аеропорту перетворюється на арену смертельної гри розуму, де випадкове знайомство переростає у витончену психологічну дуель.

Головний герой опиняється у пастці – незнайомець знає про нього занадто багато, його слова лякають, викликають огиду, вщент руйнують ілюзію контролю. Час сповільнюється, межа між реальністю і жахом зникає, а минуле, про яке він прагнув забути, повертається, аби нарешті помститися.

- Зал очікування, у якому застрягає головний герой, має символічне значення. Десь там, зовні зриваються важливі зустрічі, вигідні контракти, а він не може ані повернутися, ані пересісти на інший транспорт. Стає самотнім, вразливим. Тому невідомий отримує над ним владу і проводить колами пекла.

Я в захваті від трилерів, тим паче – інтелектуальних. Ще й із детективною складовою. Для нас була важливою також іронічна інтонація. Аби приспати пильність глядача. Ось він потрапляє у звичну зону комфорту, розслабляється, і тут – почалося! Все – глядач у сітці. Можливо, це підступно з нашого боку, проте – такими є правила гри…

Усе це заради того, щоб спонукати глядача до переосмислення, діалогу з власною совістю. Адже в основі історії – людина. Така, якою вона є: без косметики (до речі, у п’єсі це слово не має жодного стосунку до макіяжу), зі своїми правдою і брехнею, скелетами у шафі, зі своєю любов’ю (герої закохані в одну жінку, хоч подекуди кохання це межує із жорстокістю), тягарем провини і взаєминами з власною совістю. Там, де немає людини – її пристрастей і почуттів – немає театру.

Режисер вистави Євген Лунченко

Кохання і ненависть, провина і спокута, суперництво і фатальна пристрасть – у цьому емоційному атракціоні немає глядачів, є лише учасники. Залишитися осторонь неможливо.