Поромник

The Ferryman – у давній ірландській міфології це психопомп, надприродна істота, яка збирає душі померлих та супроводжує їх у потойбіччя. Такий собі північний аналог краще знайомого нам античного Харона, хоча й набагато жорстокіший.
Тож не дивно, що у підґрунті «Поромника» Джеза Баттерворта – жахлива знахідка, випадково виявлена в болоті. Минуле, яке колишній боєць ІРА (Ірландської республіканської армії, що веде багаторічну війну з англійськими колонізаторами) Квін Карні так довго намагався забути, повертається, аби перевернути його життя.
Вирішивши припинити боротьбу, Квін став фермером, а в момент нашого з ним знайомства готується до збору врожаю разом зі своєю численною родиною ‒ дружиною, сімома дітьми, вдовою брата з небожем, вічно п’яним дядьком, незаміжніми тітками...

Кілька років тому «Поромник» Джеза Баттерворта став хітом спочатку у лондонському Вест-Енді, згодом – на нью-йоркському Бродвеї, після чого був відзначений «як найкраща п'єса» найвищими театральними нагородами Великої Британії (премія Лоуренса Олів'є) та США («Тоні»).
Цілком заслужено і зрозуміло чому. Адже автор плете інтригу, ніби долає гірську трасу слалому. Чи, скоріше, водить публіку карколомним лабіринтом, де знайдеш ревнощі й помсту, любов і містику, жах і ніжність.
А ще тут багато терпкого гумору та музики, партитуру якої прописав сам драматург, включивши до неї красиві фольклорні пісні та рок-шлягери 1960-70-х років. Окрім того, зважаючи на схожі історичні обставини, наш глядач сприймає мешканців «смарагдового острова» мало не як близьких родичів.
На жаль, це дуже актуальна історія…

Зрештою, трагічна епічна сімейна сага обернеться мудрою та гіркою притчею про страшне й невідворотне, як постріл у потилицю.
Як сповідь, що її судилося почути лише Ferryman-у.

Театральний критик Сергій Васильєв

У виставі присутні гучні звукові ефекти.